Новый Формат

     СПЕЦПРОЕКТЫ:      Выборы 2015      Евроинтеграция     Реформы     Транспорт     Децентрализация     Кадровая политика


Информационная реинтеграция Донбасса: что удалось сделать, а что — нет

inf1Большинство жителей прифронтовых территорий находятся сегодня в информационном вакууме. Мало кто из них может смотреть украинские телевизионные каналы, слышать украинское радио, читать украинские газеты. Информация же из российских и сепаратистских СМИ доходит быстрее и навязчивее. Такие мысли озвучивали участники фокус-групп в ходе опроса, который провел Фонд «Демократические инициативы» им. Илька Кучерива среди жителей населенных территорий, расположенных вдоль линии разграничения. Обсудить эти результаты во время круглого стола «Прифронтовой Донбасс: информационные вызовы и как на них реагировать государству, СМИ и общественности» эксперты пригласили государственных служащих, чтобы подчеркнуть запросы граждан на информацию, артикулировать «плюсы» и «минусы» процесса информационной реинтеграции Донбасса и вместе наметить дальнейший план действий (далее – УКР.).

Як зазначила директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, реінтеграція – це не тільки відвоювання території, це боротьба за людей – за  їхні душі та розум. Соціолог зауважила, що  у свідомості жителів прифронтових територій поєднуються надзвичайно різні речі – різне ставлення до військових дій, суперечливі думки щодо того, хто винен у конфлікті. «І якщо ми вважаємо, що Донбас – це Україна, а лише так ми його сприймаємо, то сьогодні нам необхідно працювати з людьми, – пояснила Ірина Бекешкіна. –  А  що це можливо, доводить досвід звільнених територій: там ми теж проводили опитування, і якщо спочатку відповіді були одні, то тепер інші, більш проукраїнські. Звичайно, там свої складнощі і проблеми, але свідомість змінюється: ментальність Донецької та Луганської областей сьогодні вже не така монолітна як раніше, вона вже дуже розколота, і українські ЗМІ теж зробили свій внесок у це».

Однак доступ до українського продукту сьогодні має обмежена кількість людей, які живуть у прифронтовій зоні. Політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціатив» Марія Золкіна змалювала ситуацію, ґрунтуючись на даних опитування: «Люди переважно повністю позбавлені українського інформаційного продукту. Українські телеканали  мають тільки ті громадяни, у кого є супутникова антена. Краща ситуація з радіо, але на інформацію з нього покладається менша частина громадян. Претензія до друкованих ЗМІ – елементарно немає точок розповсюдження, кореспонденція приходить з великим запізненням. Запит є, але можливості немає. На жаль, в інформаційному полі багато значать чутки, а це погане тло, оскільки в міксі з інформацією з російських і сепаратистських ЗМІ це стає вибухонебезпечним: так будуються маніпуляції і недовіра до українських медіа».

inf2

Марія Золкіна каже, що будувати діалог з тамтешнім населенням треба навколо гуманітарних і соціальних питань. «Людей цікавить питання облаштування їхнього процесу життєдіяльності. Це абсолютно весь спектр комунальних питань, транспортна інфраструктура, робота конкретних державних служб, нові правила роботи соціальних служб, тарифи. Тобто все те, з чим родини кожного дня чи місяця стикаються, але при цьому мають недостатньо інформації», – наголосила політичний аналітик.

За її словами, у фокус-групах була частина дуже активних людей, які давали багато рекомендацій місцевій і центральній владі, на підставі яких розроблено Аналітичну записку «Інформаційна ситуація в прифронтових районах: діагностика ризиків та шляхи їх подолання» для органів, які ухвалюють рішення.

«Вони наголошували на тому, що хочуть бачити перспективи розвитку їхньої громади. І це порада, як спілкуватися з населенням в таких умовах, – на ті теми, які привертають їхню увагу. Наприклад, люди не знають, за якими правилами будуть жити в об’єднаних громадах, за якими правилами будуть контролювати землю, яка належить громаді. Це елементарні речі, не висока політика. Але таким чином можна будувати довіру і з гуманітарних, соціальних питань розвивати діалог з місцевим населенням… Це ключ до спілкування», – переконана Марія Золкіна.

На важливості друкованих ЗМІ наголосив Сергій Гармаш,  головний редактор порталу «Остров», який так само брав участь у напрацюванні рекомендацій щодо інформаційної реінтеграції Донбасу. Тільки у цих медіа має містися уся інформація про роботу місцевої влади, зокрема і критична, наполягає експерт. «Цього, як показав контент-аналіз донецької обласної газети, немає, – каже Сергій Гармаш. – А звідси й низька довіра до влади, адже люди самі бачать, що їй вдалося, а що – ні».

Не може збагнути він і те, чому в бюджет не закладено коштів для встановлення телевежі у Покровську, про яку йдеться вже два роки, адже телевежа, поблизу  Словʼянська,  не доносить сигналу до окупованої території. «Чому  Міністерство інформаційної політики не бʼє на сполох і не порушує важливості цього питання, не лобіює за підтримки громадянського суспільства виділення цих коштів  на вежу?», – обурюється Сергій Гармаш.

Із ним  погоджується Діана Дуцик, виконавчий директор ГО «Детектор Медіа», одна із співавторів  аналітичної записки. «Мене  дивує,  як ані Міністерство інформаційної політики, ані Концерн з радіомовлення, радіозв’язку та телебачення  взагалі навіть не додумалися  додати в бюджет ні минулого року, ні цього року кошти на цю інфраструктуру. Це просто свідчить про те, що в нас відбувається з інформаційною політикою держави, як до неї ставляться в цій країні».

inf3

Інформаційна політика в  умовах війни має два компоненти, каже експерткиня. Це – комунікація влади, і  те, як журналісти інтерпретують ті меседжі, які йдуть від влади. «Отут якраз і спостерігаємо великі провали, – наголосила  виконавчий директор ГО «Детектор Медіа», – Комунікацію влада різних  рівнів – і центральних, і регіональних – з  питань   Донбасу здійснює погано. Це факт. Багато інформації не доходить до людей. Особливо тієї, яку влада розцінює, як таку, що може мати якісь  репутаційні ризики. Вона її  не подає, бо не знає, як подавати. Або не хоче подавати, бо боїться».

Діана Дуцик вважає, що за два роки війни владі пора було б навчитися, як правильно комікувати проблемні питання. Бо саме від цього залежить інтеграція тих людей, які там живуть і які вагаються. «Ця інформаційна інтеграція має бути дуже делікатною. Не можна нав’язувати  речі радикальним шляхом. М’якими кроками ми маємо повернути цих людей і переконати, що Україна про них дбає».

Роман Шутов, також співавтор Аналітичної записки, програмний директор ГО «Детектор Медіа»,  нагадав учасникам дискусії,  що за два роки додалося ще два  міністерства,  відповідальних за комунікацію. Але це не полегшило вирішення проблем, а навпаки – функції відомств перетинаються, не узгоджуються між собою.  «До кого наші рекомендації? – запитує експерт. – Якщо ми говоримо про  відновлення мовлення, хто зараз займається відновленням мовлення на Донбасі? МінТОТ, Мінінформполітики чи Нацрада? Тобто зараз різні інституції до цього залучені, і хто крайній і безпосередній  відповідальний, не зрозуміло взагалі. Ось вам і приклад,  хто мав подавати запит на фінансування в бюджет і чому зараз це зробив МінТОТ?».  Комунікація має бути єдина і спільна, переконаний Роман Шутов.

Водночас радник міністра інформполітики України Дмитро Ткаченко повідомив, що  найближчим часом будуть ухвалені  дві стратегії інформаційної реінтеграції окупованих територій Криму і Донбасу.  «Стратегія щодо Донбасу вже готова і найближчим часом ми її хочемо передати на громадські обговорення, – пояснив Дмитро Ткаченко. –  «Дорожні карти» цих документів були прийняті минулого року, вони коротко описують, про що будуть ці документи». Чиновник також поінформував, що 2017 року заплановано спорудити телевежі  в Донецькій і Луганській областях. Кошти на них будуть виділені зі зведеного бюджету. «Для розширення мовлення та ліквідації білих плям у Донецькій області – це між Авдіївкою та Мар’їнкою, в Луганській теж є така пляма – ці питання мають вирішити ці дві вежі. Але насправді вони не вирішать питання якості покриття телевізійним сигналом великих агломерацій на окупованих територіях. Це Горлівка, Донецьк, і це питання досі стоїть дуже гостро», – наголосив сказав радник глави відомства. За його словами, для того щоб поставити вишку, аналогічну тій, що стоїть у Донецьку, потрібно близько 80 млн доларів. «І ці гроші буде надзвичайно складно отримати», –  зуважи Дмитро Ткаченко.

Радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Олеся Цибулько  нагадала, що 11 січня цього року був ухвалений план дій уряду щодо неконтрольованих територій, де також є пункти стосовно інформаційних питань. У планах – відновлення мовлення, забезпечення розповсюдження друкованих видань на контрольних пунктах в’їзду-виїзду,  забезпечення там Wi-Fi,  щоб люди могли мати доступ до інтернету оча б на КПВВ, поки вони стоять там у чергах. «Важливо проводити семінари для ЗМІ щодо зупинення мови ворожнечі. Бо якщо відновимо транслювання, що ми будемо показувати: блокаду цих територій, мовний закон? Це тільки погіршуватиме ситуацію. Ми виступаємо за м’яку силу», – акцентувала Олеся Цибулько.

Олександр Ободович,  в.о. начальника управління телебачення і радіомовлення Держтелерадіо України, поінформував, що  рішення стосовно присвоєння частотного ресурсу і  видачі тимчасових дозволів на мовлення  протягом 2016 року ухвалювалися  активно. На території проведення АТО сьогодні  філії Національної телекомпанії України мають 17 частотних присвоєнь для теле- і радіомовлення у Донецькій області і  17 у – Луганській області. Порівняно  з 2015 роком ця цифра зросла у 2016-му на 30–40%.

Протягом 2016 року, згідно з тимчасовими дозволами Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення,  місцевий регіональний канал «До тебе» (донецька філія суспільного мовника) покриває передачами міста Світлодарськ, Краматорськ, Курахово, Волноваху і в цифровому форматі ще в 5 населених пунктах. Протягом 2016 року введено в дію передавачі в Покровську на  27-му каналі, смт Очеретине, Єлизаветівка, Маріуполь. А для поширення програм радіо ФМ-передавачі ввімкнені і працюють у Волновасі, Бахмуті, Мар’янці, Авдієвці, Маріуполі, Краматорську, Селідовому та Щасті.

У Луганській  області залишається  проблема  в Станиці  Луганській.  2016 року там  на ФМ-частоті  80,3  МГц відновлено роботу державного суспільного радіо «Пульс». Але  телесигнал потрапляє у зону так званого «глушіння», відтак це питання потребує вирішення.

inf4

Олександр Ободович  каже,  що загалом  у багатьох населених пунктах  Донецької і Луганської областей мовлення відновлено. Проте спілкуючись з місцевим населенням,    розумієш, що попри наявність аналогового та  цифрового сигналу, вони все одно на  ефірну антену приймають більше сепаратистських або  російських каналів. «Бо вони мовлять з Донецької вежі, яка заввишки 360 метрів, тому її зона покриття більша, – пояснює Олександр Ободович. – В  цьому аспекті важливою  має бути допомога  –  місцевої влади у співпраці з волонтерами – в наданні роз’яснень громадянам з приводу переналаштувань антен в бік передавачів українського сигналу, як аналогового, так і цифрового».

Петро Бурковський, керівник відділу розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень, пропонує достукатися до премʼєра напряму  і гнучко пояснити,  що люди, які проживають на прифронтових територіях –  звільнених і окупованих, –  потенційні  виборці, і що певні дії або певні гроші, які будуть спрямовані на переагітацію,  послугують в тому числі і політичним  інтересам його команди.  «Може, в такому разі  знайдеться політична воля, щоб переконати Мінфін вчасно знайти гроші і  перерахувати на розбудову   інфраструктури?», – міркує  експерт.

А трансляцію російських каналів, де іде пропаганда  з метою  підриву  обороноздатності країни й морального духу населення,  просто треба блокувати. «Зробити це треба  офіційно,  знайти  на це   кошти,  закупити всі ці технічні засоби і діяти», – каже Петро Бурковський.  Не слід забувати й про депутатів-мажоритарників, радить експерт: «Є цілий ряд людей із цих територій,  і виконавча влада могла б знайти аргументи  до  мажоритарників, щоб вони взяли  посильну участь у тому,  і щоб преса роздавалася правильна, і щоб  люди  на правильній стороні  антени ставили».

Валентин Краснопьоров,  координатор проекту «Сильні громади» Центру UA, бачить такі три зони інформаційного впливу  на  прифронтових територіях:  це прифронтові території, яких українські канали не досягають узагалі  і  де діє лише російське  телебачення (Станиця Луганська, Авдіївка, Торецьк інші міста); 30-кілометрова зона  від лінії фронту, де  діють і українські канали, і російські  (Селідове, Новогродівка); і 40-кілометрова та далі, де  можна використовувати супутникове телебачення  або інтернет, а тому там теж дуже багато російських каналів.

«Спільне між  цими територіями те, що якщо людина захоче подивитися російські канали і обрати собі цивілізаційну форму, яка їй ближча,  то вона зробить це у будь-який спосіб», – пояснює експерт.  Боротися із цим  він  радить лише контентом. «Саме через місцеву проблематику  найкраще можна заохотити дивитися українські канали. Це наша перевага. Російська агітаційна машина не може тут діяти, її представники не можуть приїхати сюди і розкривати місцеву проблематику… І повірте,  люди це дивляться,  особливо люди поважного віку. Є попит на  інформацію щодо субсидій,   щодо роботи ЦНАПів,  щодо легкості відкриття бізнесу, таких програм має бути багато», – вважає Валентин Краснопьоров.

Із ним погоджується  головний редактор Громадського телебачення Донбасу Олексій Мацука.  «В першу чергу маємо давати на Донбас гуманітарний блок питань: які можливості існують для виживання людей на цих територіях. І вже десь на десятий рядок ставити політичні питання, тому що політичні питання ведуть лише до напруження, до зростання токсичності контенту, до мови ворожнечі», – наголосив журналіст. Він також поінформував, що цього року в червні у Краматорську відбудеться третій «Донбас медіа-форум», який збере 300–350 журналістів з Донбасу, в тому числі з непідконтрольних територій.

Експерт Інституту економіки та прогнозування НАН України Олена Снігова зауважила, що при визначенні перспектив, слід згадати як формувалася ментальність жителів  Донбасу в радянські часи: акцент ставився на добробуті, економічному зростанні. Тому будуючи діалог з жителями цих територій, слід обирати такі меседжі та втілювати їх у життя. Насамперед, ідеться про розбудову промисловості. Щодо закону про статус української мови, то, на думку аналітиків, слід бути гнучкими.

«Російську мову можна використовувати в українських інтересах, – вважає голова правління Центру прикладних перспективних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. – Зараз якщо заговорити про те, що нам потрібна гнучкість, на тобі посталять тавро запроданця. Але примітивна пропаганда на цих територіях тільки нашкодить – так само, як брати порядок денний для України і транслювати туди, не враховуючи специфіки регіону та актуальності. На інформаційний контент треба впливати навіть технологічно. Одну інформацію подавати для прифронтових територій, іншу – для окупованих. Важливо і контент, і те як його подавати… Я вважаю, що закон про державний статус української мови приймати треба, але  паралельно з законом про статус мов національних меншин».

Захід проведено в межах «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів», яка реалізується Міжнародним Фондом  «Відродження» у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

inf5

Оставить комментарий

*
Вы можете пропустить до конца и оставить ответ. Pinging в настоящее время не доступны.
Материалы по теме: Как возвращать Донбасс: чиновники и бизнесмены — о реинтеграции и проблемах региона