Новый Формат

     СПЕЦПРОЄКТИ:      Допомога ВПО      Відбудова України      Євроінтеграція     Реформи     Децентралізація                                                                                Корупція      Декомунізація      Е-урядування      Кадрова політика     Вибори


Майдан-2013: боротьба триває

3 грудня Верховна Рада України не змогла відправити у відставку уряд Миколи Азарова, після чого опозиційні депутати заблокували роботу законодавчого органу. Рішення про відставку підтримали представники трьох опозиційних фракцій та 17 позафракційних депутатів, у той час як Партія регіонів і Комуністична партія не голосували за нього. Попри це учасники акцій протесту в Києві не лише не розійшлися по домівкам, а й протягом наступних днів розширили й укріпили наметове містечко на Майдані незалежності та продовжили блокувати приміщення Кабінету Міністрів і Адміністрації Президента. У свою чергу, представники влади протягом більш ніж тижня після кривавого розгону мітингувальників уночі 30 листопада не пішли на жодні поступки, а навпаки розпочали кампанію з переслідування громадських активістів.

Чим пояснити непоступливість влади до будь-яких вимог протестувальників?

Чого очікувати від подальших протестів українців на Майдані незалежності?

Удень 2 грудня здавалося, що уряд Азарова може протриматися на своїй посаді лише до наступного дня: Партію регіонів вже покинули 2 депутати, і ще кілька заговорили про можливість зробити це найближчим чином. Особливо вразливою здавалася тоді група голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна і олігарха Дмитра Фірташа, яка налічувала до 30 депутатів. Втім, зупинка процесу «схуднення» Партії регіонів і лише один голос за відставку Азарова з її лав засвідчили, що за один день практично всіх представників партії влади тими чи іншими методами переконали в необхідності підтримки власного уряду. Такий результат засвідчив, окрім очевидної несамостійності депутатів Партії регіонів, те, що найближчому оточенню Президента вдалося зберегти контроль над основними групами впливу всередині правлячої команди, повідомляє Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва».

Більше того, після нетривалого періоду розгубленості, зумовленого потужною реакцією громадян України на криваве побиття мітингувальників 30 листопада, влада знову перейшла в наступ. Зокрема, було заарештовано дев’ятьох випадкових учасників протесту 2 грудня, які потрапили під гарячу руку працівників міліцейського спецзагону «Беркут» і згодом були звинувачені в організації провокацій проти правоохоронців. При цьому жодного із дійсних учасників атак на міліцію, яких було зафіксовано на чисельних відеозйомках, не було затримано чи навіть оголошено в розшук; так само поза увагою правоохоронців лишився і голова партії «Братство» Дмитро Корчинський, який керував діями нападників. Така реакція правоохоронних органів на агресивні дії групи осіб щодо міліціонерів біля будівлі Адміністрації Президента 2 грудня практично не лишила сумнівів у тому, що ці дії були організовані самою владою з метою дискредитації протестного руху в країні. Логічним продовженням цієї лінії поведінки став арешт громадського активіста Андрія Дзиндзі, якого також звинуватили в участі в атаці на міліцейські загони. Утім справжнім мотивом його арешту з усією очевидністю стало бажання Дзиндзі організувати автопробіг до резиденції Президента Віктора Януковича в Межигір’ї.

Агресивна непоступливість влади найяскравіше продемонструвала себе у відсутності будь-якого розслідування подій 30 листопада та 2 грудня по відношенню до членів «Беркуту», які жорстоко били невинних людей, в тому числі українських й іноземних журналістів. Попри наявність великої кількості фото- та відеоматеріалів, з яких можна не лише скласти повну картину подій тих днів, а й установити особи міліціонерів, які били мітингувальників, на цей момент жоден правоохоронець не поніс будь-якої відповідальності за свої дії. Не відбулося і жодних звільнень усередині вищих ешелонів Міністерства внутрішніх справ. Така «кругова порука» в діях міліції, вочевидь, вказує на те, що керівництво силових відомств не бажає карати навіть рядових виконавців злочинних наказів, побоюючись, що навіть один такий прецедент може призвести до заворушень усередині міліцейських органів.

Зрозуміло, що такий курс влади, яка дедалі більше використовує авторитарні методи боротьби з інакомисленням у країні, лише посилює обурення протестувальників. Утім, в умовах, коли до наступних виборів лишається майже півтора року, механізми відсторонення нинішньої правлячої команди від влади видаються не надто реалістичними. З іншого боку, зважаючи на зростаючу організацію протестуючих та їх небажання йти з Майдану незалежності без поступок з боку влади, нинішня ситуація дуже нагадує патову. Відповідно, розвиток подій найближчим часом може набути різних форм, з усього розмаїття яких можна виокремити три можливі сценарії.

Перший сценарій – силовий – може полягати у спробі остаточно розігнати Майдан незалежності за допомогою правоохоронних сил, для чого попередньо можуть бути здійснені провокації на кшталт подій 2 грудня біля президентської адміністрації. Очевидно, що такий варіант найбільше вигідній російській владі, адже в такому разі буде одночасно послаблено і Віктора Януковича, і опозиційні сили, і громадянське суспільство України. На ймовірність такого сценарію вказує хоча б те, що протягом останніх днів Президент Янукович, скоріше за все, втратив той контроль над ситуацією в країні, який він мав раніше, і приймає всі важливі рішення під прямим впливом – чи навіть тиском – Москви.

Повна безвиграшність вищенаведеного сценарію для всіх політичних акторів всередині України, втім, робить його не найбільш вірогідним. Пам’ятаючи про реакцію українців на криваві події 30 листопада, правляча команда може натомість вдатися до тактики затягування часу з метою виснажити протестувальників і зрештою дочекатися, поки Майдан розійдеться сам собою. В умовах жорстко ієрархічної владної конструкції та наближення новорічних свят ця тактика дійсно може дати владі підстави сподіватися на успіх у придушенні протестної активності в Києві. Поза тим, на заваді цьому може стати непоступливість самих протестуючих і проблеми, які вони створюють для функціонування важливих органів влади своїми акціями пікетування і блокування. Чим довше мітингувальники блокуватимуть центральні органи виконавчої влади в Києві, тим збільшуватимуться шанси того, що Президент чи уряд все ж підуть на певні поступки.

Третій сценарій – започаткування переговорного процесу між владою, опозицією та громадським сектором – поки виглядає не надто імовірним, однак із часом шанси на його втілення в життя можуть збільшитися. Найважливішу роль у цьому контексті можуть зіграти іноземні політичні актори, погодившись виступити посередниками в подібних переговорах, які можуть стосуватися формування перехідного уряду за участю представників опозиції, зміну конституційної моделі заради обмеження президентських повноважень чи бодай повернення офіційного курсу на європейську інтеграцію. Утім, серйозною перешкодою для результативності таких переговорів може стати позиція української влади, яка досі не погодилася йти на жодні поступки. Відповідно, в разі, якщо цей сценарій втілиться в життя, він може завершитися нічим. У такому випадку всім учасникам процесу доведеться чекати президентських виборів 2015 року, а опозиційним силам всередині суспільства – готуватися до спроб вибудувати авторитарну модель білоруського зразка з боку української влади.

Висновки

Таким чином, невдала спроба відставки уряду Миколи Азарова та посилення репресій проти учасників протестних акцій у Києві засвідчили, що влада не збирається йти на будь-які поступки своїм опонентам. Разом з тим, продовження, розширення географії та прогрес в організації протестів продемонстрували, що й мітингувальники не збираються так просто розходитися по домівках. За таких умов взаємної непоступливості своє вагоме слово можуть сказати представники міжнародної спільноти, хоча питання про те, чи прислухається до них українська влада, лишається відкритим.

Залишити коментар

*

Ви можете пропустити до кінця та залишити відповідь. Pinging у даний час недоступні.
Матеріали за темою: В Днепре открыли региональный Офис евроинтеграции
Евроинтеграция Украины: динамика общественного мнения
Днепропетровщина стала первым регионом, где презентовали «Еврокарту» Украины
АНОНС: «Еврокарта Украины. Где в рейтинге европейской интеграции областей Днепропетровщина?»
На Днепропетровщине проведут информационные мероприятия от Представительства ЕС