Новый Формат

     СПЕЦПРОЕКТЫ:      Выборы      Евроинтеграция     Реформы     Транспорт     Децентрализация     Кадровая политика


100 днів після виборів: уроки та перспективи

Минуло сто днів від дня проведення парламентських виборів. Серйозного розчарування у своїх обранцях немає у прихильників жодної з партій. Це  явище характерне не лише останнім виборам, такою є  загальна тенденція виборів в Україні. Про це під час прес-конференції «100 днів після виборів: уроки та перспективи», посилаючись на результати грудневого опитування, повідомила директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна.

«Наприкінці грудня 2014 року абсолютна більшість українців була задоволена своїм вибором, – зазначила соціолог.  – 73% опитаних заявили, що правильно проголосували на виборах. Найбільше задоволені вибором прихильники «Опозиційного блоку» – 88%, а найменше – 68% – президентського БПП. Загалом виборець не розчарувався у виборі, обвалу рейтингу провладних партій також не сталося».

Ірина Бекешкіна  відзначила, що найменше похитнулась прихильність «Опозиційного блоку», проте це нормально, адже опозиція завжди демонструє такі тенденції. Проте дослідження рейтингів партій ще не проводили, а тому про точні цифри довіри до партій говорити зарано.

Та попри задоволеність своїм вибором, українці у більшості не мають довіри до Верховної Ради, яку самі ж торік обрали. «Якщо говорити про оцінки Верховної Ради, то вони негативні. В тому числі у виборців тих партій, які утворили коаліцію. Більше того, якщо подивитися на довіру до Верховної Ради, довіри також немає»,   – сказала соціолог.

61,5% громадян повністю або часткового незадоволені її роботою, а задоволені тільки 21% опитаних. Найбільше незадоволені роботою Ради прихильники «Опозиційного блоку» – 86%. У партій коаліції цей показник суттєво відрізняється. У Радикальної партії 20% задоволені, а 58% – ні. В «Самопомочі» показник 30% на 46%, «Батьківщини» 29% на 38%, а БПП 35% на 51%. І лише виборці «Народного фронту» довіряють Верховній Раді (52% довіряють і 34% – ні).

«Довіри до Верховної Ради фактично не було за весь час її існування, за винятком  окремих коротких періодів – весни 2005 року після Помаранчевої революції», – пояснює Ірина Бекешкіна парадокс, коли роботу партії підтримують, а Ради в цілому – ні. При цьому дослідження свідчить, що політичним партіям як соціальним інститутам довіряє 15% українців, а парламенту як інституту демократії – 30%.

Водночас більшість населення  позитивно оцінило  те, що в новообрану Верховну Раду зайшла група громадських активістів  (позитивних оцінок – 59%, негативних – 23%) та військові, які брали участь у бойових діях на Донбасі (53% позитивних оцінок і 27% негативних).

«Це нова тенденція,  такого раніше не було, причому позитивна оцінка характерна виборцям усіх політичних сил,  – зауважила Ірина Бекешкіна.  – І свідчить вона про те, що люди хочуть нового. Чи буде ця тенденція продовжена на місцевих виборах – час покаже», –  зазначила соціолог.

Основною причиною незадоволення діяльністю Верховною Радою є  низька якість роботи законодавчого органу влади. Так вважає генеральний директор Комітету виборців України Олексій Кошель.   «Люди бачать низьку якість роботи законодавчої влади, за останні місяці ми бачили багато відвертих помилок і переголосувань», – зазначив експерт. Поспішних законопроектів і «гарячкувань» щодо їх ухвалення було  багато, що  й  підриває довіру  до парламенту, вважає громадський активіст. Одним із виходів із  такої ситуації, він бачить перспективний план законодавчої роботи Верховної Ради  України, який  був би зрозумілий не лише для складу парламенту, а й експертного середовища.

Олексій Кошель нагадав про ще одну дату, пов’язану з вборами – 5 місяців залишилось до активної фази  кампанії на місцевих виборів. Нині є багато думок щодо дати проведення цих виборів, оскільки важливо зв’язати їх  з першим етапом адміністративно-територіальної реформи –  укрупнення громад.  Є позиція голови ВР, що до початку місцевих виборів треба провести  укрупнення громад і вже на новій базі обирати місцеву владу. На думку ж багатьох експертів і працівників органів місцевого  самоврядування, провести цей процес до місцевих виборів фактично нереально. Крім того, дату місцевих виборів, попередньо запланованих на 25 жовтня 2015 року, переносити не можна й з огляду на масштабну кризу місцевої влади, каже Олексій Кошель.

«Не може бути жодних дискусій про перенесення дати місцевих виборів. Вибори повинні відбутись відповідно до чинної Конституції — в останню неділю жовтня. Одна з головних причин полягає в тому, що сьогодні ми маємо найбільш масштабну і найбільш системну кризу місцевої влади за весь період української незалежності. У нас відсутні обласні ради Луганської і Донецької областей. Останні голосування в Полтаві, Маріуполі, Василькові показали, що місцеві громади не сприймають місцеву владу. Мали місце конфлікти в Запоріжжі, Вінниці, а в Ужгороді впродовж лише одного місяця 4 рази змінювався виконувач обов’язків міського голови. Тобто криза є серйозна і підстав говорити про перенесення виборів до завершення адмінтерреформи бути не повинно», – наголосив генеральний директор Комітету виборців.

КВУ також вважає за доцільне наприкінці 2016 — на початку 2017 року провести одночасні позачергові вибори як місцевої влади, так і Верховної Ради з огляду на адміністративно-територіальну реформу. Тому що укрупнення громад, за словами Кошеля, — це лише перший етап адміністративно- територіальної реформи, вона передбачає і зміну меж областей та районів, а також цілком ймовірне зменшення кількості народних депутатів, оскільки ведеться дискусія про двопалатний парламент.

«З огляду на те, що кількість парламентарів можуть зменшити, в тому числі і в місцевих радах — при розробці виборчого законодавства ця норма має бути врахована. Тобто логічний процес проведення виборів був би в тому, щоб ми 25 жовтня обрали місцеву владу, через рік-півтора провели одночасні вибори як Верховної Ради, так і місцевих органів влади», – зазначив гендиректор КВУ.

Водночас він підкреслив, що ці вибори мають відбутися на основі нового виборчого законодавства і виборчого кодексу, коли будуть уніфіковані правила проведення виборів — президентські, парламентські, місцеві, а також референдуми — місцеві та загальноукраїнські.

«Сьогодні ведеться дискусія про необхідність зміни закону про вибори народних депутатів України. На нашу думку, ця дискусія недоцільна і потрібно наголос дискусії переводити саме на формування виборчого кодексу», – констатував  генеральний директор Комітету виборців України Олексій  Кошель.

Координатор  Громадянської мережі «ОПОРА»  Юрій Лісовський порівнюючи вибори до Верховної Ради 2012 року з позачерговими  парламентськими виборами 2014 року, наголосив, що попри порушення, яких було особливо багато в одномандатних округах,  останні вибори до ВР все ж пройшли  набагато краще й прозоріше, ніж ті, що в 2012 р. Він також нагадав, що місцеві  вибори 2010 року, які офіційно були названі «кроком назад від європейської інтеграції»,  насправді являли собою масові порушення і суцільний хаос.

Щодо останніх виборів міського голови і міських рад у Києві у 2014 р., то вони також показали недосконалість закону про місцеві вибори, вважає громадський активіст. «Це при тому, що закон був відомий, ніяких новацій не відбулося, але голоси за мажоритарних кандидатів до Київради рахували три дні. Важко уявити, що станеться, якщо виборчий бюлетень або систему змінять за кілька місяців напередодні виборів…».

Тому, як наголосив Юрій Лісовський, на сьогодні  є спільна позиція  громадських організацій – «ОПОРИ»,  КВУ, Інтерн’юз-України, Міжнародної фундації  виборчих систем про  те, що  працюючи  над змінами до законів про місцеві вибори та  вибори до ВР, слід виробити єдині стандарти і механізми, зрозумілі для всіх  виборців та однакові  на всіх видах  виборів. Зокрема це стосується підрахунку голосів, механізму голосування і системи виборів.

Юрій Лісовський також зауважив, що надзвичайну увагу треба звернути на просвіту членів виборчих комісій, адже вони показали свою некомпетентність як на виборах київського голови і міської ради,  так і  на парламентських  виборах  2014 року. «Ми зафіксували масу кричущих порушень, коли протоколи переписувались  просто в коридорах  і на вулиці, коли члени комісій не боялись ані міліції, ані відеокамер, нікого… Це є прямим втручанням у результати волевиявлення», – наголосив координатор  Громадянської мережі «ОПОРА».

Директор українського відділення NDI (США) Мері О’Хейган поділилася результатами дослідження фокус-груп,  де вивчалися мотиви, чому люди беруть участь у виборах, і чому – ні. Дослідження проводилось з 11 по12  січня цього року серед двох груп людей  –  тих, хто прийшов на парламентські вибори 2014 року, і тих, хто вирішив не голосувати.

Одна серед причин, через які люди відмовились брати участь у виборах,  – відсутність  впевненості у політичних процесах, каже Мері О’Хейган.  Ще один чинник – зневіра в тому, що щось може змінитися завдяки виборам.  Важливою причиною відмови від участі в голосуванні була й відсутність  знання про ті нові політичні сили, які з’явились у великій кількості напередодні виборів. Директор українського відділення NDI відзначила, що виборці  заплутались у тому, за кого потрібно голосувати, щоб найкраще задовольнити власні інтереси. Людям була також властива дезорієнтація і через ті неспокійні події, які відбувались  протягом року, зокрема й на Сході. «Як  у подібних дослідженнях в інших країнах, це опитування так само показало – виборець намагався голосувати за переможця, – зазначає Мері О’Хейган. –  У  тих випадках, коли  люди тривалий час не були впевнені, хто буде переможцем, то вони  й не шли на вибори. Та навіть якщо вони знали, хто переможе, але це була не та партія, яку б вони воліли бачити переможцем,  – це також ставало причиною не брати  участі  у виборах. Були й інші причини – переживання щодо небезпеки брати участь у виборах, сумнів  у тому, чи доцільно проводити вибори в таких умовах».

Та на  відміну від інших країн, де проводились такі дослідження, переважна більшість тих, хто не брав участі у виборах, водночас не відмовилась від бажання взяти  участь у політичних процесах загалом. Так, більшість  із них були охочі взяти участь у місцевих виборах, каже Мері О’Хейган.  Але водночас, наголосила дослідниця, треба зважати, що  це буде дуже скрупульозний виборець. «Він прискіпливо ставитиметься до того, як поводитиметься кандидат. Його рішення, голосувати чи ні, базуватиметься на двох основних факторах – сам набір кандидатів, які будуть представлені на виборах, та чи відповідають вони потребам виборця,  чи сприйматимуться їхні передвиборчі програми як реалістичні».

Окрім того, преважна більшість учасників фокус-груп, незалежно від того, чи вони брали участь у виборах чи ні,  мали спільне уявлення, що вони хочуть бачити  в політичному процесі. Насамперед це нові способи ведення політики,  виборці воліють бачити  політичні партії,  які розуміють  своїх виборців і поводяться згідно з їхніми інтересами, які не тільки говорять, а й   діють відповідно до своїх обіцянок, які є командами, а не  лише гуртуються  навколо якогось лідера.

«Виборці  хочуть,  щоб партії спілкувалися з ним у міжвиборчий період.  І хоч  більшість із них не очікує якихось чудес, та все ж  чекають, що їм розкажуть, чому певна реформа не може бути втілена в життя. Більшість виборців розуміє,  що очікуваний прогрес  не може бути настільки  швидким,  як вони того хотіли б,  але вони не бажають  миритися з тим, що партії  зберігають мовчанку і  починають говорити лишень за місяць-два до  початку виборів», – підсумувала Мері О’Хейган.

Оставить комментарий

*

Вы можете пропустить до конца и оставить ответ. Pinging в настоящее время не доступны.
Материалы по теме: Днепровские эксперты рассказали о курсе доллара после парламентских выборов
Чи покарали «жорстко» і «красиво» фальсифікаторів парламентських виборів 2014 року?
Більш як півмільярда на агітацію: виборчі фонди партій на парламентських виборах 2014
100 днів після виборів: громадська думка післявиборчого опитування
Партії витратили на виборчу кампанію більше 674 мільйонів гривень