Новый Формат

     СПЕЦПРОЕКТЫ:      Выборы 2015      Евроинтеграция     Реформы     Транспорт     Децентрализация     Кадровая политика


Демократия и авторитаризм: почему референдум невозможен

«Этот важный вопрос следует обязательно вынести на референдум», — нередко слышим заявления из уст высокопоставленных чиновников. Впрочем, многие украинцы убеждены, что их мнение власть все равно проигнорирует. Опасения небезосновательно, ведь плебисцит в нашем государстве сейчас вообще провести нет возможности. Причина проста — в Украине отсутствуют действующие законы о референдумах, пишет ЦППР (далее – УКР.).

Загроза узурпації

За ухваленим за президентства Януковича в листопаді 2012-го року Законом «Про всеукраїнський референдум» №5475-VI так і не провели жодного плебісциту. Після Революції гідності громадськість вимагала від президента Порошенка та парламенту його скасувати через промосковський зміст і можливість влади забезпечувати маніпулятивні референдуми. У грудні 2014-го року народні депутати направили відповідне подання до Конституційного суду України. А в квітні цього року КС визнав закон неконституційним. Чим же цей документ такий страшний?

«Буквально в останній день роботи парламенту шостого скликання більшість президента Януковича ухвалила закон, який допомагав би йому ухвалювати законодавчі рішення в країні фактично в обхід парламенту, – розповіла Opinion Світлана Заліщук, народна депутатка України. – Могло ухвалюватися будь-яке рішення, наприклад: про обрання президента парламентом, зміни до Конституції, відміну законів тощо. Тобто, нівелювалася роль парламенту, і для президента створювалися надмірні можливості монополізації, узурпації влади».

Закон протягли передусім для того, щоб президентська вертикаль могла формувати та контролювати виборчі комісії з проведення референдумів. Таким чином, результати плебісцитів повністю залежали б від адмінресурсу. Не було також передбачено права на контрагітацію, йшлося тільки про агітацію за референдум. Однак «драконівський» закон скасували, а що натомість?

Понад три роки тому, 23-го червня 2015-го року, у ВРУ зареєстрували «Проект закону про всеукраїнський референдум» № 2145а, ініційований 17-ма народними депутатами. Щоправда, включили його до порядку денного лише в березні цього року. За восьмої сесії у поле зору народних обранців цей об’ємний, на 130 сторінок, документ так і не потрапив. За словами Світлани Заліщук, однієї з його ініціаторів, законопроект і досі в профільному Комітеті.

«Таке враження, що його поки що ніхто не збирається розглядати, – наголосила Opinion Наталія Новак, член Комітету ВРУ з питань правової політики й правосуддя. – Принаймні, голова Комітету розглядає проекти, якщо надійшла команда з Адміністрації президента. Сказали Вищий антикорупційний суд – робимо ВАКС, сказали судова реформа – робимо її. У минулому скликанні ми починали розглядати законопроект про референдум, але більше не поверталися до нього. Можливо, це треба робити на робочих групах, із залученням громадськості».

«Не знаю про наміри депутатів, але законопроект дуже актуальний, тому що в Україні відсутнє будь-яке законодавче регулювання з організації проведення референдумів, – зазначив Opinion Андрій Магера, заступник голови ЦВК України. – Існує повна прогалина з цього питання, яка може бути закрита тільки законодавцем і ніким іншим – ні ЦВК, ні президентом».

Демократія й авторитаризм

Дивна ситуація склалася. Нас запевняють про начебто дотримання в Україні демократичних норм, а виборчі процеси в державі забезпечує прострочений п’ятий рік поспіль Центрвиборчком (детальніше у матеріалі на Opinion). ВРУ за восьмої сесії так і не спромоглася поставити крапку в історії з оновленням ЦВК.

Не краща ситуація і з всеукраїнським референдумом. Громадяни позбавлені законної можливості висловитися з животрепетних проблем, хоча вряди-годи політики люблять наголошувати на важливості думки народу. Чи зі вступу до НАТО (з опитування Opinion в кінці статті випливає, що саме воно найбільш затребуване), чи зі статусу російської мови, чи з внесення змін до Конституції, чи з відміни мораторію на продаж земель с/г призначення.

«Інститут референдуму потрібний як всеукраїнський, так і місцевий, – пояснив Opinion Олексій Гарань, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва. – Однак ми маємо розуміти, що інститути референдуму можуть використовуватися як із демократичною метою, так і авторитарними лідерами або людьми, які намагаються встановити авторитаризм в країні. Дуже важливо, хто формулює питання, як воно виноситься».

Приміром, на Всесоюзному референдумі навесні 1991-го року змішали докупи питання: чи вважаєте ви за необхідне збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права та свободи людини будь-якої національності? Такі формулювання лише заплутують суспільство. Не можна оминути й всеукраїнський плебісцит 2000-го року, жодне з рішень якого так і не втілили в життя.

«Референдум був спрямований на те, щоб в Україні встановити авторитарну владу президента Кучми, – переконаний Олексій Гарань. – Винесли шість питань, причому Конституційний суд визнав неконституційними перше й шосте. Перше: про недовіру Верховній Раді і внесення відповідних змін до Конституції. А шосте питання сформулювали так: чи виступаєте ви за прийняття нової Конституції на референдумі? Тобто, в обхід парламенту. КС сказав – “ні”, перше й шосте питання суперечать Конституції, і тому він їх зняв.

Залишилися інші питання, теж направлені на розширення влади президента. І Кучма виграв референдум, котрий проводився за кращими радянськими традиціями. Тоді КС сказав, що вносити ці зміни до Конституції не можна. Лише за конституційною процедурою, а вона прописана достатньо чітко – потрібно дві третини голосів у парламенті. Кучма не зміг їх зібрати – трішки не вистачило. Рішення КС стало запобіжником для концентрації влади в руках президента».

Спочатку – депутати, потім – народ

Врахувавши попередній досвід із проведення референдумів і негаразди із законодавством щодо такої форми волевиявлення, очевидно, слід орієнтуватися на законопроект, який унеможливив би маніпуляції, авторитарні прояви та інші негативні речі. Власне, проект №2145а, за оцінками експертів, таким і є.

«Дуже важливо, що в ньому чітко окреслюється предмет: це має бути лише одне питання, прописані вимоги до цього питання, воно має ставитися не маніпулятивно та передбачати чітку відповідь – “так” чи “ні”, – наголосила Opinion Юлія Кириченко, експерт Центру політико-правових реформ. – Щоб не повторювалася практика 1991-го року, коли в березні народ сказав, що хочемо бути частиною СРСР, а вже 1-го грудня – ми незалежна держава. Це відбулося за рахунок маніпулятивного питання. Маніпулятивне питання ставилося і на псевдореферендумі в Криму».

Маніпуляції не виключені й на прийдешніх плебісцитах. Загроза відходить зокрема від проросійських сил, які координують свої дії з державою-агресором. Хвиля їхніх ініціатив може бути направлена на дестабілізацію ситуації в країні, приміром, з порушенням мовного питання чи теми миру. І тоді референдум із інструменту демократії ризикує перетворитися на зброю, що шкодить державі. Шкода може бути й ненавмисна, при неграмотному використанні цього інструмента.

«Виникає багато питань, як здійснювати зміни до Конституції. Чуємо, давайте зробимо це через референдум, – розповів Олексій Гарань. – Тут є велика небезпека, бо якщо запроваджувати Конституцію через референдум, в обхід парламенту, то можемо отримати недемократичну Конституцію. Не знаємо, хто буде ініціювати, як буде формулювати. І взагалі, коли виноситься її текст на референдум, то бабці не дуже розбираються, що буде написано в статті 61-й або 63-й.

Тому оптимальним є ухвалення Конституції парламентом, а потім її затвердження референдумом. У цьому сенсі Акт проголошення Незалежності України 1991-го року ухвалений політично та юридично бездоганно. За нього проголосувала ВР, але рухівці, Чорновіл, Лук’яненко справедливо зауважили: цього недостатньо, бо голосували й колишні комуністи за незалежність, а потрібно показати волю українського народу. І тоді це рішення пройшло через референдум, на який винесли чітке питання – “за” чи “проти”».

Закону немає, а референдуми тривають

По місцевому референдуму в Україні також відсутнє законодавство. Скасовано його саме за Януковича. Як таке сталося?

«На заміну Закону “Про всеукраїнський та місцевий референдуми” був ухвалений лише про всеукраїнський, – пояснила Юлія Кириченко. – Відповідно, процедура проведення місцевих референдумів відсутня ще з листопада 2012-го року. А закон про місцеві референдуми теж украй потрібен, враховуючи тенденції децентралізації, самоорганізації населення, вирішення громадами місцевих питань. Але треба розуміти, що проведення національних і місцевих референдумів є вкрай різною процедурою, і слід ухвалювати два окремих закони, адже йдеться про різні предмети й принципи формування комісій».

Відповідні законопроекти про місцеві референдуми також зареєстровані у ВР. Сформулювати для них питання непросто. Вони жодним чином не можуть стосуватися загальнонаціональних проблем (держбюджету, федералізації країни, вступу до НАТО чи ЄС). Парадокс, але, попри відсутність відповідного законодавства, у ЗМІ можна зустріти інформацію про проведення місцевих референдумів. Як таке можливо: законодавство відсутнє, а референдуми тривають?

«І останні місцеві вибори, й вибори до ОТГ показують, що паралельно з виборами міських, сільських голів органи місцевого самоврядування проводять місцеві референдуми, – запевнив Opinion Олексій Кошель, голова правління Комітету виборців України. – Питання різноманітні: інфраструктури, будівництва нових знакових об’єктів тощо. Не володію статистикою, думаю, навряд чи хтось її вів, бо це не компетенція ЦВК, оскільки юридично ці “референдуми” є звичайним опитуванням громадської думки. Однак їх сотні. Це означає, що самоврядування дало чіткий сигнал – потрібно розблокувати законодавчу базу для проведення місцевих референдумів. Це дієвий інструмент демократії, який нині, на жаль, ми не використовуємо».

На переконання фахівців, ухвалення відповідного законодавства про референдуми навряд чи можливе й після того, як засмаглі депутати повернуться з літніх відпусток, тобто за дев’ятої сесії ВРУ. Так вже повелося, що вибори в Україні (а подихи президентської і парламентської кампаній стають все інтенсивнішими) – наріжний камінь, заради якого подалі відсовують усі накопичені в суспільстві нагальні питання.

Що насправді хвилює українців?

Opinion поцікавився у відомих співвітчизників: «Референдум яке питання є найнагальнішим в Україні?»

Олександр Саган, релігієзнавець, філософ:

«Щодо вступу в НАТО. Він потрібен, бо така процедура. Це базова складова нашої безпеки, оскільки при всій нашій потузі армія РФ кількісно і якісно переважає. Стандарти НАТО змінять не лише армію, а й суспільно-політичне життя України, як це сталося з іншими європейськими пострадянськими країнами».

Тамара Гундорова, доктор наук, літературознавець:

«Референдуми потрібні, і для цього треба виробляти та проповідувати культуру референдумів серед населення. Щоправда, у нас традиційно ієрархічне мислення, панує і наївність. Голосуємо за популістів і віримо їм, а от критичного мислення бракує. Швейцарією нам все одно не бути. А нагальним питанням для референдуму я назвала б довіру до президента».

Рауль Чілачава, колишній посол України в Латвії, письменник, академік:

«Необхідно провести всенародний референдум щодо повноправного членства в НАТО. І зовнішні супротивники, і внутрішні опоненти давно задекларованої мети повинні почути від населення країни чітку відповідь: “так” або “ні”. Це покладе край нескінченим інсинуаціям і покаже реальну картину: український народ справді прагне до Північноатлантичного альянсу чи то лише вигадка націоналістично налаштованих політиків. Чотирирічна війна на Донбасі та постійні агресивні заяви Кремля щодо пронатовського курсу України – вагомий аргумент на користь того, що прихильників вступу до НАТО виявиться більше. Навіть якщо станеться навпаки, знатимемо, з ким і як працювати, аби змінити ситуацію. Референдум все одно не має сили закону, а шлях до зазначеної стратегічної мети неблизький».

Мирослава Барчук, журналістка, телеведуча:

«Я не вважаю, що референдум взагалі на часі в Україні. У такому незрілому й легко маніпульованому суспільстві, як наше, референдум може бути використаний як технологія в політичних цілях окремих політиків чи груп».

Тарас Марусик, експерт із питань мовної політики, журналіст, перекладач із французької:

«Якщо під час російсько-української війни і проводити референдум, то найнагальніший про вступ до НАТО. Особливо у світлі слів Путіна: якщо Україну та Грузію приймуть у члени НАТО, то світове співтовариство дуже пошкодує про це. Відповідь мала б вибити можливість маніпуляції Кремля в цьому питанні. Але в нас культура референдумів і питання виконання законодавства на дуже низькому рівні. Якщо рішення КС не виконується, то який може бути консультативний референдум? Він не матиме наслідків. Однак НАТО – животрепетне питання. Так само законність приєднання Криму та збройного вторгнення РФ на схід України».

Джерело: OPINION UA

Оставить комментарий

*

Вы можете пропустить до конца и оставить ответ. Pinging в настоящее время не доступны.
Материалы по теме: Есть ли будущее у референдума в Украине?
Какой референдум нужен Украине?
Могут ли днепропетровцы рассчитывать на демократический референдум?