Новый Формат

     СПЕЦПРОЕКТЫ:      Выборы      Евроинтеграция     Реформы     Транспорт     Децентрализация     Кадровая политика


Переосмысливая отношения: как действовать гражданскому обществу в новой системе координат

Какие сильные и слабые стороны гражданского общества Украины? Что не так во взаимодействии с гражданами, государством и донорами? Насколько организованное гражданское общество готово включаться в новую реальность после выборов? Как сохранить постоянство субъектности гражданского общества и чего ожидать в ближайшие пять лет? Как общественным организациям включиться в лучшее взаимодействие с донорами?

О шатком состоянии сегодня, угрозах и рисках, а также различных сценариях будущего во взаимодействии гражданского общества с гражданами, государством и донорами дискутировали участники форума «Переосмысливая отношения», организованного Проектом ЕС для развития гражданского общества в Украине совместно с Международным фондом «Возрождение» (далее – УКР.).

Джон Райт, керівник Проекту ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні:

Ми знаємо, що організоване громадянське суспільство України користується досить великою підтримкою як всередині країни, так і за кордоном. На міжнародному рівні українське громадянське суспільство сприймається як потужне явище — як велика спільнота, яка робить чудову справу, творить зміни, яка також може повстати, щоб змінити ситуацію, коли все стає погано. І це те, що ви зробили. Всередині країни громадянське суспільство має велику повагу —  третє місце за рівнем довіри після церкви та армії. Питання в тому, як це зберегти та як посилити цю довіру.

А друге велике питання полягає в тому, якими можуть бути, якими ви бачите відносини з державою, з новим урядом, який скоро запрацює. Протягом останніх трьох-чотирьох років існували так би мовити дві паралельні системи. Одна з дуже структурованою підготовкою до роботи — мова йде про Координаційну раду при президентові, громадські ради, ради на обласному рівні, що були своєрідним інституційним механізмом взаємозв’язку організованого громадянського суспільства та держави. Тепер ми також знаємо, що ці структури не завжди працювали. У той же час, коаліція в РПР стала де-факто містком між громадянським суспільством та державою, і це було досить ефективним. Ситуація може змінитися, оскільки нова влада менше прагне такої взаємодії.

І врешті, про стосунки з донорами, зокрема з ЄС, тому що Україна перебуває на проєвропейській траєкторії. Вони стосуються не лише грошей, а й цінностей, а також допомоги та орієнтирів, які ви, громадянське суспільство, хотіли би бачити зі сторони ЄС протягом наступних 2-3 років. Після Революції Гідності була створена спеціальна програма для громадянського суспільства України, яка скоро завершується. Наразі нічого натомість не розробляється. Так, будуть інші програми для громадянського суспільства, але в цей момент немає ніяких сигналів зі сторони громадянського суспільства до ЄС, які б казали: “ей, ми особливі, ми потребуємо цього”.

Громадяни, держава та громадянське суспільство 

Ірина Соловей, президентка Garage Gang, експертка з розвитку потенціалу Проекту ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні:

Якщо ми були одним із декількох гравців, що були провайдерами змін, та мали довіру з боку громадян, то на сьогоднішній день буде важко втримати ці ролі лідера-експерта. Бо самі явища лідерства та експертизи зазнали кризи. Якою тепер може бути ця композиція ролей між організаціями громадянського суспільства і громадянами? Як нам варто себе позиціонувати?

У роботі нашої громадської організації є така схильність розглядати роль громадянського суспільства як свого роду стюарда. Це той, хто інформує, орієнтує та уможливлює участь громадян у процесі формування рішень. Це така дуже приємна роль, але водночас, коли ми кажемо, що ця організація є у ролі стюарда, вона має знати відповіді на питання — коли ми залучаємо громадян, чому ми їх залучаємо, які форми залучення є найбільш зручними для того, щоб більша кількість громадян могла долучитися тощо. Але питання залишається відкритим — чи сприймають нас самі громадяни у ролі стюарда, який інформує, орієнтує та уможливлює участь громадян у змінах? Чи дивляться вони на нас так? Чи взагалі вони мають певні очікування від нас, наприклад, на перспективу наступних 5 років?

Олександр Славський, програмний директор Impact Hub Odessa:

Якби у громадянського суспільства з громадянами був статус у Facebook про відносини, то він був би наступним —  “все складно”. А от у громадян з громадянським суспільством часто взагалі немає відносин. Вони часто і не здогадуються хто ці люди, які називають себе громадянським суспільством.

І є кілька причин. По-перше, громадянське суспільство довгий час розглядало об’єктом для впливу — чиновників, політиків, державу. А стосовно громадян була така зверхня позиція, меторська. Тобто, коли ми їздимо когось навчати, нести світло у маси, але не питаємо, чого їм насправді треба. І чим далі від Києва, то тим більше це відчувається.

По-друге, це криза інституалізації, що відображається на взаємовідносинах з державою та громадянами. Наші вибори показали, що інституціоналізовані партії однозначно програють якимось швидкоплинним проектам.

Любов Паливода, президентка Творчого центру ТЦК:

Що таке організація громадянського суспільства? Тут багато повторялося, що є ролі, функції у громадянського суспільства. Насправді, в організацій громадянського суспільства є тільки дві ролі — адвокасі та надання послуг. У нас якраз чомусь на поверхні дуже видно ті організації, які займаються громадянським представництвом, політикою. Але у всьому світі таких організацій лише 5-10%. Решта працюють на надання послуг. Індекс сталості громадянського суспільства від USAID показує, що з 2001 року функція адвокасі йде вверх, а функція надання послуг завмерла на одній лінії.

Ірина Бекешкіна, директорка фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва:

Зараз така точка біфуркації, коли країна може піти у різних напрямках. І скоріш за все, я боюся, вона буде намагатися йти у різних напрямках одночасно.

У чому була сила і в чому була слабкість (громадянського суспільства — ред.)? Сила в тому, що нам довіряли. На них покладали те, що “вони повинні обстоювати наші інтереси”.  Але це був певний тип патерналізму — якщо немає надії на державні структури та інституції, є надія, що громадські організації зроблять те, що нам треба. А самим долучатися? Після Революції Гідності виявилося, що кількість людей, долучених до активної громадської діяльності аж ніяк не зросла. Як було близько 8%, так і залишилося.

Що небезпечно? Раніше з громадянським суспільством рахувалися, тому що люди їм довіряли, а владі значною мірою — ні. Зараз влада користується дуже високою довірою.

Така ейфорія недовговічна, але зараз вона є. І є спроби побудувати свого роду пряму народну демократію, без всяких посередників — референдуми, опитування в інтернеті. Треба все таки нам довести свою корисність. Треба довести, що ми сильні. Я впевнена, що нікуди наше українське суспільство без громадянського суспільства не зможе рухатися.

Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»:

Одним із факторів, який відрізняє цю владу від попередньої, полягає в тому, що вона претендує на якісне досягнення популярності у комунікації з широкими верствами суспільства. Тобто влада безпосередньо говорить з народом, а значить вона меншою мірою потребує посередника, яким, зазвичай, часто виступало громадянське суспільство.

Громадянське суспільство перебуває у досить специфічному стані. І тут можемо говорити про лінії розмежування, які виникли, достатньо глибокі, часто внутрішні лінії розмежування між різними сегментами. Громадянське суспільство ніколи не буває монолітним, але зараз воно об’єктивно менш монолітне, ніж коли-небудь. І тої ситуації, яка була, наприклад, у 2014 році, коли дуже великі прошарки громадянського суспільства йшли разом і пропонували спільний порядок денний, і навіть спільні рішення, зараз немає.

У середовищі громадянського суспільства, у сенсі його взаємодії з владою, сьогодні взагалі немає консенсусу на предмет того, а “чого ми там можемо досягти?” Навіть у середовищі ціннісно близьких організацій дуже серйозні розмежування на тему — чи треба і як треба взаємодіяти з новою владою. Одні, які гіпер-критичні до нової владної команди, вважають, що там взагалі нічого не можна вдіяти. А інші навпаки — що є достатньо широкий простір, тому що у влади бракує власних ідей та планів. І між цими двома крайнощами є ще дуже багато напівтонів.

Сьогодні і в соціальних мережах та інших медіа ми бачимо дискусію з цієї теми, а це означає, що саме громадянське суспільство не тільки не об’єднане щодо тих ідей, які треба донести, але і щодо самих цілей, самої потреби, самої можливості такого донесення. Варіативність розвитку подій є дуже велика. Вона може тягнути за собою навіть маргіналізацію певних прошарків громадянського суспільства.

Ростислав Павленко, політолог, екс-заступник глави Адміністрації Президента України:

У нас є найбільша спільна ціль — збереження європейського та євроатлантичного курсу України. Тут ключовим є не лише збереження гасел, але дуже важливо не втратити відчуття змісту та розуміння конкретних кроків щодо європейської та євроатлантичної інтеграції.

Попри набуття мабуть вперше з часів “Групи 239” однопартійної більшості у парламенті і перспективи формування однопартійного уряду, можемо констатувати, що держава потрапляє у руки політичної команди, яка є досить строкатою. Від взаємодії громадянського суспільства, від ефективної взаємодії з донорськими організаціями і від чіткого утримування європейського та євроатлантичного порядку денного зі збереженням умов демократії в країні … в тому числі залежить, яка із тенденцій всередині влади переможе.

Потрібна буде швидка та тісна координація — і між представниками громадянського суспільства, і між представниками політикуму, донорської спільноти, щоб оперативно реагувати на зміни ситуації, щоб мати змогу коригувати якісь плани, і таким чином враховувати ті уроки, які є із попередніх років, і які буде приносити життя вже найближчими роками.

Наталія Хіноцька, координаторка зв’язків з громадськістю Проекту ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні:

Нещодавно ми проводили онлайн опитування на сайті Європейського простору, поставивши громадським організаціям три простих питання:

1. Хто головний донор для ОГС в країні  — держава, ЄС, USAID, МФ “Відродження”?

2. Яким організаціям дістається найбільше коштів від держави?

3. Яка сума держфінансування у 2019 році передбачена для громадянського суспільства?

Лише 3 організації із 70, змогли правильно дати відповідь на ці питання.

Більшість організацій навіть не хочуть мати справи з цим, бо “це державні кошти, вони “погані”, ми не будемо їх використовувати”. Хоча якщо йде справа про інші варіанти отримання державних коштів — наприклад, якщо організація виграла тендер через Prozorro і надає якісь послуги, то це сприймається нормально.

Багато організацій, які знаходяться у Києві чи інших великих містах, кажуть: “та ні, це такі маленькі гроші, з ними такі проблеми, ми їх не хочемо взагалі брати”. Але питання не в тому брати чи не брати кошти у держави. Навіть якщо ви не збираєтеся їх самі використовувати, треба розуміти, що це також і ваші податки, які ви платите. Громадянське суспільство поки не має попиту на ці кошти.

Треба пам’ятати, що Україна у своєму прагненні до євроінтеграції буде отримувати більше підтримки для того, щоб прискорювати зміни, але ця підтримка буде поступово йти через різні інституції, прямо або опосередковано зв’язані з державою.

Марія Гелетій, експертка Українського незалежного центру політичних досліджень:

Важливо долучатися до процесу, якщо ми говоримо про державне фінансування. Є приклад, коли УНЦПД працював над запровадженням конкурсу проектів для ветеранських організацій. Перша проблема, з якою ми зіштовхуємося, це невелика кількість організацій, які готові долучитися. Коли нас багато, то набагато легше переконати державних чиновників впровадити ту чи іншу новизну в законодавство.

Наприклад, щоб забезпечити прозоре фінансування організацій осіб з інвалідністю, а зараз це 80 мільйонів гривень, нам не вистачає підтримки. Тому, закликаю організації, які б справді хотіли отримати фінансування з державного бюджету, долучитися до цього процесу.

Юлія Федів, виконавча директорка Українського культурного фонду:

Коли ми розпочали свою діяльність, то одразу пішли в діалог з громадянським суспільством. Тому що моя позиція як виконавчого директора, і позиція команди, яка зі мною прийшла — постійно дотримуватися принципу співтворення фонду. Тобто, основний посил у нас: фонд існує за кошти платників податків, відповідно, його творення має відбуватися за активної участі представників громадянського суспільства і професійної спільноти.

Що дивно — коли ми розробляли документи, ставили їх на громадське обговорення, перед прийняттям фінальних рішень, то отримували дуже низький зворотній зв’язок. Оскільки я сама до роботи в Українському культурному фонді працювала лише в громадському секторі і теж «хворіла» хворобою недовіри до представників державних установ і підприємств, то, опинившись в державній установі і маючи високу мотивацію залучати представників громадянського суспільства, зіштовхнулася зі зворотною ситуацією.

З чого розпочиналась наша стратегічна сесія? Ми ставили питання: а що ж потрібно, який попит, які програми фонду вам важливі, на що потрібно спрямувати державні кошти, де є потреба? Дуже часто на деяких секторальних зустрічах ми отримували відповідь: скажіть, що ви нам дасте, а потім ми прокритикуємо те, що ви запропонуєте. Було важко налагоджувати цей діалог, але з часом ми бачили все більше і більше, що йшла конструктивна критика, конструктивні пропозиції.

Наступні форми взаємодії з громадянським суспільством, які використовує Український культурний фонд, це також проведення фокус-груп, щоб робити аналіз, наскільки наші програми, які ми зараз імплементуємо, відповідають потребам. Це принцип постійного вдосконалення, який ми перед собою поставили, і принцип постійної звітності.

Громадянське суспільство та донори

Ясенка Перович, експертка Проекту ЄС, керівник проекту «Технічна допомога громадським організаціям на Західних Балканах та в Туреччині»:

Проект ЄС для розвитку громадянського суспільства відповідав за оновлення попередньої Дорожньої карти. Її можна сприймати як документ м’якої політики ЄС. Його використовують для надання своєї фінансової підтримки у країні, в даному конкретному випадку для розвитку громадянського суспільства. Ця Дорожня карта торкається численних питань, які дійсно впливають на розвиток громадянського суспільства в цілому.

І дійсно, від вас залежить, як ви будете користуватися цим документом та як багато ви зможете отримати від нього. Якщо ви не будете реагувати та не будете діяти, використовуючи його, нічого не відбудеться. Якщо ви знайдете спосіб, як організувати себе разом з цим документом чи деякими компонентами цього документа, то ви матимете ЄС як партнера, який може допомогти вам в управлінні цим процесом. Але ніхто нічого не буде вирішувати для вас, якщо ви не будете користуватися цією Дорожньою картою.

Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора МФ “Відродження”:

Я солідаризуюся із закликом, що важливо звернути увагу на цю Дорожню карту, у якій дуже багато цінних узагальнень тих питань, про які ми часто говоримо. Це дійсно хороший інструмент. Як донор, я розумію, що для того, аби ОГС ефективно працювали і виконували все те, що вони самі собі напланували, їм необхідні ресурси. Йдеться не тільки про гранти, йдеться про те, що дуже небагато донорів насправді можуть запропонувати. Я говорю зараз про ресурси, які забезпечують інституційну підтримку і дають можливість організації стратегічно, довгостроково підходити до досягнення тих цілей, які і становлять сенс існування такої організації.

Ми як фонд зараз думаємо про можливість дедалі більше для нас, як відповідального донора, підтримувати саме інституційний розвиток, інституційне вдосконалення організацій громадянського суспільства.

Ірина Соловей, президентка Garage Gang, експертка з розвитку потенціалу Проекту ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні.

На платформі Велика ідея, на якій функціонує Спільнокошт, ми запровадили новаторство — інституційний краудфандинг. Про цю тему ми говоримо з 2014 року, і дійсно запит був невеликий, інтерес організацій, які могли б працювати у цьому ключі, був ситуативний. Але за останні два роки ми бачимо зростаючий інтерес до інституційної підтримки організацій від громадян. В ньому є своя специфіка, і деякі організації вже встигли по другому разу прийти за цим. Про що це свідчить? Що розуміють організації, коли займаються інституційним розвитком? Коли організації приходять на інституційний краудфандинг, то це не стільки про гроші на розробку “посадових інструкцій”, а робота над тим, яка фінансова модель дасть нам ту сталість, яка дозволить маневрувати у цьому динамічному контексті. Важливо, щоб ми синхронізувалися — організації громадянського суспільства і донори, які бачать для себе певну цінність в тому, щоб формувати інституційну сталість або сталість суб’єктності інституцій громадянського суспільства.

Оставить комментарий

*

Вы можете пропустить до конца и оставить ответ. Pinging в настоящее время не доступны.
Материалы по теме: Гражданское общество сегодня: доверие — высокое, активизма – стало меньше, но активные стали еще активнее
Гражданское общество в Украине: взгляд граждан
Осознанный выбор: задачи для гражданского общества
В ДнепрОГА состоялось совместное заседание представителей общественности и органов власти
В Днепре состоялся ІІ Форум «Гражданское общество Днепропетровской области. Развитие и взаимодействие»