Новый Формат

     СПЕЦПРОЄКТИ:      Вибори      Євроінтеграція     Реформи     Транспорт     Децентралізація     Кадрова політика


«Зачароване коло» призначень на посади, або Яку роботу над помилками має провести влада

Чергова «зрада». У п’ятницю уряд дещо несподівано звільнив керівників митниці та податкової.

Можна пробувати розібратися, чи були провали у роботі цих керівників, чи є їхня особиста вина у недоборах у державний бюджет. Але хотілося б використати цей кейс, щоб привернути увагу до значно важливішої проблеми в державі – ставлення до державної служби загалом, пише у блозі на Українській правді заступник голови правління ЦППР Віктор Тимощук.

І тут є очевидною серйозна помилка нової влади, зроблена у перші ж дні, коли у вересні 2019 року було ухвалено закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади».

Цей закон уможливив звільнення без підстав і пояснень будь-якого керівника посади категорії «А» (а це керівники державних служб, інспекцій, агентств, їхні заступники, державні секретарі міністерств). Йдеться про нову статтю 87-1 у законі «Про державну службу». Тож тепер кожна зміна уряду чи окремих міністрів відкриває 4-місячний період на «перезавантаження» (а на практиці – переважно на заміну «своїми»).

Усі хочуть швидких результатів. Хоча у державній машині це практично неможливо. Україна достатньо велика держава, великі системи, великі проблеми. Тому для позитивних результатів в масштабах країни завжди потрібен час. Недаремно ж і політикам (президенту, депутатам) Конституцією теж дається тривалий час, може, навіть дещо завеликий, але це 5 років.

Тому найперше, що хотілося б порадити владі, – це виправити помилку і скасувати статтю 87-1 у законі «Про державну службу».

Звільнення з державної служби завжди має бути вмотивоване, з причинами і їх поясненням. Тут також потрібно відновити повноваження і довіру до Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Звільнення, переведення мають бути обґрунтованими і прозорими.

Інакше нас чекає «зачароване коло» – звільнення, призначення в очікуванні дива і знову звільнення. Але воно не буде вічним, бо державні інституції від цього лише погіршуються і врешті руйнуються остаточно. А за ними і держава …

Також потрібно не лише повернути достатній рівень захисту державних службовців. Треба покращити якість добору, особливо на вищі посади державної служби.

Досвід 2016-2019 років показував, що конкурси дозволяють знаходити гідних кандидатів, навіть якщо політична влада має своїх фаворитів та інтереси. Багато з відібраних у ті роки топ-чиновників продовжують роботу досі і часто є найкращими у нинішній владі.

Лунають дискусії, що, може, конкурс на ці посади взагалі не потрібен та/або тут має бути вищий рівень свободи у політиків.

З першою тезою важко погодитися. Тоді треба зрозуміти – де політики братимуть кандидатів на вищі посади держслужби? Невже тільки з друзів-знайомих-родичів-колег? Але ж це призначення на службу державі (суспільству), а не собі у помічники. Яка тоді буде довіра до такого призначення у наступників (нового прем’єра, міністра, парламенту, президента)? Тобто ми знову повертаємося до «зачарованого кола».

Тому друга помилка, яку треба виправити, – це запровадити справжні конкурси на державну службу. Не профанацію з 5-ма «кандидатурами-переможцями» на довільне меню-вибір для політиків. Це ж теж абсолютно підриває довіру до конкурсів. Як компроміс щодо посад категорії «А» можна погодитись максимум на 2-3 відібраних кандидатів-переможців, але з рейтингом і обґрунтуванням, якщо призначають не першого у рейтингу.

Призначення «з випробуванням» (але реалістичними завданнями), право резерву теж будуть корисні.

Саму конкурсну процедуру можна і треба удосконалювати. Потрібно менше суб’єктивізму, більше прозорості. Фахівці мають достатньо напрацювань у цьому питанні, адже досвід України тут вже досить значний.

І останнє, але не за важливістю. Була інформація, що останнім часом на конкурси люди не йдуть. І не лише через незахищеність держслужби. Черги менеджерів з бізнесу взагалі не спостерігається. Тому хочеться ще раз наголосити: між державною службою і бізнесом є суттєва різниця. У місії, правилах, ресурсах, особистих мотиваціях тощо. І найкращі менеджери з бізнесу не підуть на держслужбу, тим паче суцільним фронтом і надовго.

Тому треба «вирощувати» службовців, заохочувати їхнє навчання, постійне підвищення кваліфікації, кар’єру, захист. Адже найцінніший ресурс будь-де – це люди. І державна служба – одна з ключових систем для якості нашого життя, безпеки та розвитку України.

Віктор Тимощук, для УП

Залишити коментар

*

Ви можете пропустити до кінця та залишити відповідь. Pinging у даний час недоступні.
Матеріали за темою: