Всеукраїнські опитування, проведені після повномасштабного вторгнення росії, свідчать про високу згуртованість українського суспільства й навіть подолання давніх міжрегіональних розбіжностей з окремих питань (наприклад, щодо зовнішньополітичного вектору). Про це повідомляє Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).

Водночас інформаційна війна і спроба насадження проросійських наративів серед населення України продовжується і росія не полишає спроби деструктивно впливати на думки та погляди простих громадян нашої країни.

У травні 2022 року опитування КМІС показало, що російська пропаганда «програла» в інтерпретаціях війни і що українці цілком поділяють проукраїнський погляд на неї. Водночас інший важливий вектор російської пропаганди стосується не стільки спроб переконати українців у певному сприйнятті війни, скільки спроб розколоти українське суспільство за різними лініями.

Соціологи виокремили 7 таких можливих «ліній розколу», чиї наративи циркулюють в українському суспільстві (вони не претендують на вичерпність переліку всіх ліній розколу, але вважають, що він охоплює досить помітні в медіа просторі наративи):

• «Існує серйозний конфлікт між політичним та військовим керівництвом України»;
• «Керівництво України не приділяє належної уваги нашим захисникам, їх кидають у бій без підготовки і підтримки»;
• «Чиновники наживаються на війні і розкрадають західну зброю»;
• «Влада України готова піти на неприйнятні компроміси з росією»;
• «Захід втомився від України і хоче, щоб Україна домовлялася з росією»;
• «Потрібно негайно шукати і карати винних у можливих прорахунках щодо підготовки до війни навіть ціною єдності в суспільстві»;
• «Жителі, які досі проживають на окупованих після 24 лютого територіях, переважно є колаборантами або їм байдуже до України».

Для кожної «лінії розколу» дослідники сформулювали по два твердження, які є протилежними інтерпретаціями, одна з яких свідчить про те, що респондент згоден, що є такий «розкол», а друга – що, навпаки, «розколу» немає. Респондент мав обрати одне з тверджень, з яким згоден у більшій мірі, а також зазначити, чи він/вона повністю згоден/згоден, чи лише скоріше. Для мінімізації ефекту порядку усі 7 пар тверджень зачитувалися різним респондентам у різному порядку, а «усередині» кожної пари твердження також зачитувалися в різному порядку.

Після отримання результатів також був проведений додатковий аналіз, який показав, що відповіді щодо перших трьох ліній «лінії розколу» є тісно зкорельованими, тобто за ними стоїть спільний фактор, який можна умовно назвати «Єдність і відданість військово-політичного керівництва перемозі у війні». Зв’язки між іншими твердженнями більш суперечливі і неоднозначні, тому їх доцільно аналізувати окремо. Нижче усі «лінії розколу» окремо аналізуються загалом і за окремими важливими соціально-демографічними категоріями.

Загалом, можна стверджувати, що більшість українців позитивно оцінюють єдність керівництва України і відданість меті перемогти у війні. Утім, досить істотна частка українців вірять і погоджуються з наративами «розколу» з цих питань (14-29%) або не мають кристалізованої думки (15-20%).

Відносно найменш поширеним є наратив щодо «серйозних конфліктів між політичним і військовим керівництвом» – у це вірять 14% респондентів. Натомість 71% респондентів вважають, що військове і політичне керівництво діють злагоджено із спільною метою перемоги.

Більш поширеним є наратив, що «керівництво не приділяє належної уваги нашим захисникам», у який вірять 24% респондентів. Більшість же – 60% – вважають, що керівництво «у мірі можливості проявляє належну увагу захисникам».

Відносно ж найбільше респондентів вірять у наратив, що чиновники наживаються на війні і розкрадають західну зброю – 29%. Проте і в цьому випадків значно більше тих, хто вважає, що зброя «не розкрадається, а використовується нашими захисниками» – 51%. Хоча в цьому випадку також і найбільше тих, хто не визначився з думкою (20%).

Відповіді на ці три були зведені в єдиний індекс, який змінюється від 0 (респондент вважає, що є конфлікти всередині керівництва, що керівництво не приділяє належної уваги захисникам і що чиновники розкрадають західну зброю) до 100 (респондент вважає, що конфлікту всередині керівництва немає, керівництво приділяє належну увагу захисникам і що західна зброя не розкрадається). Загалом, 63% респондентів дотримуються погляду, що військово-політичне керівництво демонструє єдність і віддане перемозі у війні. Кількість тих, хто негативно дивиться на ситуацію і, навпаки, вбачає «розколи», у 4 рази менша – 16%. Ще 20% мають проміжні / середні оцінки.

У всіх регіонах та серед усіх лінгво-етнічних категорій переважна більшість позитивно оцінюють єдність і відданість військово-політичного керівництва перемозі у війні. Так, залежно від регіону показник варіює від 61% на Заході до 70% на Сході (і лише від 21% на Заході до 13% на Сході поділяють наративи «розколу»). Щодо лінгво-етнічних категорій, то навіть серед російськомовних росіян 57% дають позитивні оцінки (а вірять у «розколи» – 21%).

Подібні оцінки простежуються і для окремих пар тверджень. Наприклад, залежно від регіону 68-73% вважають, що немає конфлікту між політичним та військовим керівництвом України. Те саме стосується і лінгво-етнічних категорій.

Лише 5% українців поділяють наратив про «зрадницьку» владу, яка «готова і може піти на неприйнятні для України компроміси з росією». Натомість 87% українців вважають, що влада України не піде на неприйнятні компроміси.

У всіх регіонах не менше 80% вважають, що влада не піде на неприйнятні компроміси (так вважають від 91% на Заході до 80% на Сході). Лише 3-9% залежно від регіону вважають, що влада може піти на такі компроміси.

Також лише 15% українців вірять, що Захід втомлюється від України та хоче, щоб Україна вела перемовини з росією. Водночас 73% українців вважають, що Захід продовжує надавати підтримку України і очікує завершення війни на прийнятних для України умовах.

І в цьому випадку ми бачимо загалом єдність поглядів жителів різних регіонів – від 67% на Заході до 75% на Сході вважають, що Захід продовжує активно підтримувати Україну (водночас наратив «розколу», що Захід втомився, поділяють 13-18% залежно від регіону).

31% респондентів навіть ціною можливих конфліктів і загрози єдності готові підтримати ініціативи притягнення до відповідальності тих, хто причетний до можливих прорахунків у підготовці до війни. Утім, більшість (58%) усе-таки вважає, що ці питання потрібно перенести на період після війни, щоб не провокувати конфлікти всередині країни.

У всіх регіонах більшість (56-64%) вважає, що це питання необхідно перенести на період після війни.

Лише 12% респондентів критично ставляться до тих, хто продовжує жити на окупованих після 24 лютого територіях, і вважають їх колаборантами або байдужими до України. Переважна більшість (72%) вважають їх жертвами обставин та вважають, що вони хочуть повернення контролю України над окупованими територіями.

Залежно від регіону 63-81% вважають жителів окупованих після 24 лютого жертвами обставин і не більше 7-17% вважають їх колаборантами чи байдужими до України.

А. Грушецький, коментарі до результатів опитування:

Українці здебільшого не поділяють наративи «розколу», які нам намагаються насадити агенти російського впливу. Відповідні наративи можуть транслюватися як відверто російськими та проросійськими агентами впливу, так і українськими політиками, експертами, журналістами, які можуть не до кінця усвідомлювати далекосяжні наслідки своїх публічно висловлених «поглядів». Критично важливою є абсолютна віра, що влада не буде «здавати» інтереси України, а також віра переважної більшості, що політичне і військове керівництво діють злагоджено (хоча саме ця тема атакується безвідповідальними українськими суб’єктами, які більше за росіян роблять шкоду єдності України).

Водночас те, що третина респондентів хочуть прямо зараз притягнути до відповідальності за можливі прорахунки у підготовці до війни, свідчить про потребу продовження виваженої і аргументованої комунікації з боку влади. Більшість населення усе-таки за пріоритет має суспільну єдність, що дозволяє каналізувати це питання у майбутнє після перемоги. Проте вважати, що наразі жодних проблем немає, не варто, оскільки знову-таки цілеспрямована медійна активність може знову збурити громадськість вимогою «кари».

Важливим є також продовження активності щодо переконування населення, що Захід лишається надійним партнером України.

Потенційно слабким місцем може бути наратив щодо «розкрадання західної зброї». Українці зазвичай схильні переоцінювати поширеність корупції і в цьому питання більше чверті громадян також бачать «українських чиновників, які наживаються на війні». Цей наратив потрібно розвінчувати усіма можливими засобами.

І насамкінець – у ситуації деокупації важливо розуміти, що більшість громадян на окупованих після 24 лютого територіях – жертви обставин, які насправді чекають на українські збройні сили і хочуть визволення. Епізоди співробітництва з окупантами мають розслідуватися і каратися, але потрібно пам’ятати, що більшість жителів – наші співгромадяни і патріоти. Наратив про «переважання колаборантів і зрадників» ускладнить повернення територій під владу України і загрожуватиме зміцненню єдності.

Упродовж 7-13 вересня 2022 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус». Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer—assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) опитано 2000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали закордон після 24 лютого 2022 року.

Детальніше про методологію опитування та його результати — на сайті КМІС.