Українці як нація наразі на порядок вища за європейські країни, бо жодна з них не стикалася й не перебувала в таких умовах, як Україна.

Ми до цього часу орієнтувалися на західні підручники, нібито ми були такі відсталі в питанні державотворення. Нам постійно казали (оскільки ми молода держава) про те, що в нас громадянське суспільство було в такому зародковому стані. Насправді всі рухи почалися ще з перших днів незалежності з 1991 року.

Це проявлялося в кількості громадських організацій, які з’являлися, у їхній активності.

Насправді громадянське суспільство — це певна ніша, це є третій сектор. Це те, що не належить до родинних стосунків взаємодії, знаходиться між родинними стосунками й стосунками з державою. Тобто це горизонтальний пласт, який забезпечує взаємодію між членами суспільства з різноманітних питань.

На відміну від первісного примітивного устрою людей, громадянське суспільство включає такі фактори, як цінності, збереження прав. Зараз все, що відбувається — це грубе порушення основоположних прав та свобод громадян України військовими рф.

Нам казали, що в нас розрізнене суспільство. Маркери, які наводилися, наприклад, що в нас недостатня кількість громадських організацій на 10 тисяч населення в порівнянні з Польщею. Далі — стан розвитку громадських організацій: дивилися якісь критерії інституційного, організаційного розвитку, чи є підтримка з боку суспільства тощо. Тобто було багато внутрішніх питань громадянського сектору.

Якщо дивитися на динаміку створення, то в нас певні зрушення громадянської активності були здебільшого пов’язані з революційними подіями: Помаранчева революція 2004 року, Революція гідності у 2014 році. Причому остання дала поштовх шаленому сплеску громадянської активності. Це було волонтерство, яке досягло свого піка у 2016 році, оскільки це був пік реєстрації громадських об’єднань, які вирішили інституціалізуватися.

Враховуючи ту реальність, яка в нас є, то рівень самоорганізації такий, що ми цілком можемо запропонувати щось своє й нове в формування громадянського суспільства (й не тільки) всім іншим європейським державам.

З 2014 року в нас збільшилася довіра всередині громадського сектору.

Як би ми між собою не чубились, але ніколи не підлягала сумніву наша територіальна цілісність. І які б дослідження не проводились, ми всі бачили себе незалежною окремою країною.

Коли ми маємо спільну проблему, спільного ворога, то ми об’єднуємося. Зараз я не бачу, щоб було якесь розшарування. Зараз ми будуємо новий історичний період, де все буде по-новому. Ми всі подорослішаємо. І як би це не звучало, все, що зараз відбувається — нам на користь (маю на увазі суспільну свідомість). Це велике потрясіння (війна), як для кожної особистості, так і для маленьких спільнот (тобто родини). У кожного є й особисті переживання, й колективні. Що стосується громадянського суспільства, мені здається, що ми вже дуже зрілі й досвідчені, ми подорослішали.

Анна Колохіна,
голова правління ГО «Дніпровський центр соціальних досліджень»,
регіональна координаторка Мережі UPLAN

Джерело: фейсбук-сторінка журналістки Суспільного Олександри Тронь